Телевізор — не розвага, а небезпека!

Телевізор — не розвага, а небезпека!
(про агресію з телевізору)

Ось уже протягом багатьох років телевізор розва­жає нас і наших дітей. Більше того, саме телевізор, на жаль, становить "основну радість" життя багатьох людей.  Ми вже давно навіть не помічаємо, наскільки міцно в наше життя увійшло телебачення. У компанії з телевізором ми снідаємо, обговорюємо важливі питання, часто навіть спимо під його мерехтливим „оком”.

Не дивно, що і наші діти надають перевагу телевізору, а вже потім – книгам та грі. За статистикою, 5-річні малюки у середньому проводять біля екранів по 4-5 годин на день. Втягуючись у калейдо­скоп телепередач і кінофільмів, ми забуваємо, що по­руч з нами, дорослими, сидять маленькі діти. І спогля­дають вони те саме, що й ми...

Не лише в Україні, айв усіх європейських державах та державах інших континентів проблема впливу телепередач на психіку дитини є актуальною і болючою. Кілька років назад у Японії приблизно 700 дітей звернулися за медичною допомогою зі схожими симптомами: нудота, блювання, головний біль, судоми. Діагноз – світлочутлива епілепсія. Невдовзі була з’ясована і причина. Як виявилося, всі діти дивились по телевізору один і той самий мультфільм – першу версію „Покемонів”. А сяючі очі кишенькових монстрів блимали з частотою, найбільш небезпечною для потенційних фотоепілептиків. Проте доведено, що телевізор не лише впливає на зір та поставу дитини, але й псує характер маленького телемана.

Спостереження педагогів та спеціальні дослідження пока­зали винятковість дії образів, що побутують на екранах, на дитячу свідомість. І не лише внаслідок особливих технічних ефектів, а й унаслідок підвищеної вікової чутли­вості, адже дитина дошкільного віку ще не здатна захис­тити себе від негативної інформації.

Спеціалісти підрахували, що у середньому кожні 4 хвилини на екрані демонструються сцени насилля. А дитячий мозок влаштований так, що малюк, навіть не дивлячись на екран, всотує всю звукову інформацію. Більше того, він мимовільно вичленовує з потоку слів, що досягають його вух, саме руганину та погрози. А потім малюк стає надто нервовим, у нього виникають безпричинні приступи злості, він „невідомо” чому може сказати мамі: „Я тебе уб’ю!”, скривдити молодшого брата чи сестру тощо.

Основні тенденції впливу екрана на сві­домість дитини.

1. Візуальна інформація, що надходить з екрану, викли­кає певні деформації у сенсорній системі дитини, в про­цесах її сприйняття та логічного мислення. Екран ніби "висмоктує" нервову систему малюка. Провідні психіч­ні процеси, що перебувають у процесі розвитку, за­знають перевтоми, а крім того, дитина від надмірності вражень перезбуджується. Вона погано засинає, вночі бентежиться, а вранці важко прокидається. Результат - у дитячий садок приходить похмурий, примх­ливий малюк.

2. Як відомо, для дитини дошкільного віку неприродно тривалий час перебувати в статичному по­ложенні, а телевізор нав'язує саме такий стан! Відпо­відно, після перегляду телевізора організм дитини по­требує рухової розрядки. Маля стає "некерованим".

3. Психологи стверджують, що телеекран для сучасної дитини є не так інформатором, як конструктором карти­ни світу. Він програмує спосіб життя за типом "нової моралі". Переглядаючи численні сцени насильства й розпус­ти, дитина зазнає величезного нервового шоку, який перевершує межу її адаптаційних можливостей. В свідомості малюка відбувається про­цес переоцінки традиційної системи цінностей. Кінострахіття про маньяків, убивць, монстрів, демонів через екран немов би входять у життя дитини, наповню­ючи її "наркотичними" переживаннями. Будучи постійним глядачем бойовиків, фільмів жахів та подібної телепродукції, маля зазнає хронічної психологічної трав­ми. Крім того, інформація, що отримується з екрана, сприй­мається ним як істина, а відтак, має гріховну силу навію­вання та провокує до наслідування побаченого. І це зумовлює наступні духовні підміни — виникає агресія до живих істот, формуються цинізм, байдужість до чужих переживань. Маючи дефіцит власного життєвого досві­ду, дитина погано знається на тому, що є добро, а що — зло, бо мала дитина не спроможна відрізняти реальне від нереального. Вона вірить в усе, що роблять на екрані дорослі. Так і з'являються в сім'ях маленькі "термінатори", "ксени", "бетмени", "робокопи". Діти схильні ідентифікува­ти себе з окремими агресорами чи з їхніми жертвами, переносять уявні ролі в реальні ситуації.

За сприятливих обставин (темрява, самотність) у дитини спра­цьовує зорова та емоційна пам'ять. Вона переживає те, що побачила нещодавно, сидячи біля екрана, тільки пе­реживає значно більшою мірою, бо примара вже не на екрані, а поруч. Вражаючі спецефекти змушують дитину повірити в ймовірну можливість існування жахливих "екранних" істот, а отже, в реальність небезпеки. Почуття страху закріплюється, а згодом розвивається невроз, який стає причиною серйозного деформування характеру, що супроводжується розладом нервової системи та внутрішніх органів.

4. Помічено, що в дошкільнят швидко формується пси­хологічна залежність від екрана телевізора, він відчужує її від живого спілкування з дорослими, однолітками, зву­жує сферу спільної діяльності батьків і дітей в сім'ї. Внаслідок цього гальмується розвиток емоційно-вольової сфе­ри малюка, послаблюється духовний зв'язок з рідними. Екран поволі витісняє традиційну природну дитячу гру з життя дитини, в тому числі й колективну гру з одноліт­ками, яка необхідна для повноцінного розвитку особис­тості, живе людське спілкування поступається місцем технократичному, опосередкованому (через страх), ко­ли співрозмовник виявляється зайвим. Це зло призводить до зміни базових потреб дитини — потреби в грі, спілкуванні з собі подібними тощо.

5. Жах полягає в тому, що діти внаслідок побаченого можуть вважати насильство нормальною моделлю пове­дінки або способом розв'язання особистих проблем. У них з'являється "полегшене" ставлення до життя та смер­ті, розмиваються межі дозволеного в уявленнях про мо­ральну поведінку. Виходить, що дитина ніби "екранізується" від реального світу, занурюючись у фантастич­ний. Помічено, що з часом "теледіти" втрачають при­родний інтерес до подій реального життя. Натомість її ваблять оптичні ефекти.

6. Підлітків так і тягне після школи подивитись крутий бойовик або убивчий трилер. „Він уже дорослий, нехай сам вирішує, що дивитися”, - заспокоюєте себе Ви. Проте вплив телевізора на ще не сформовану психіку підлітка дуже великий. Насилля в кіно завжди є надзвичайним видовищем. Тінейджер, для якого телевізор – безумовний авторитет, сприймає нелюдську поведінку екранних телегероїв як норму. Надивившись бойовиків, він себе відчуває Універсальним солдатом чи Термінатором, який жадає подвигів. Але яких подвигів? Багато з малолітніх правопорушників зізнавались, що, здійснюючи напад, вони повторювали ключову сцену з улюбленого бойовика!